Святі покровителі Вишгорода
Уже другий рік поспіль наша країна відзначає на дер-жавному рівні свято Хрещення Київської Русі святим рівноапостольним князем Володимиром. Ця історична подія поклала початок на наших землях нової епохи: була створена Київська Церква, народився народ із власною свідомістю і благородним духом, сформува-лась міцна держава.
Візит Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила подарував нам не лише спільну молитву, можливість почути живе архіпастирське слово, а й відчути згуртованість нашої великої родини, нашу народну спільноту, батьком і державотворцем якої є святий рівноапостольний князь Володимир.
6 серпня православна церква вшановує пам'ять святих страстотерпців Бориса й Гліба, у святому хрещенні Романа і Давида. Святі благовірні князі, покровителі Вишгорода - одні з ранніх і яскравих зірок, що просяяли на християнському небосхилі Київської Русі.
Володимир-хреститель мав дванадцять синів, Борис та Гліб - наймолодші. Брати були виховані в християнському благочесті. Старший, Борис, з юних літ любив читати божественні книги. Найбільше, неначе передчуваючи особисту участь, любив він Житія святих мучеників. Під їхнім впливом Борис мав палке бажання бути схожим на угодників Божих.
Гліб із раннього дитинства виховувався разом із братом і також волів присвятити своє життя служінню Богові. Брати відзначалися милосердям і сердечною добротою, брали приклад зі свого батька, великого князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих, обездолених.
Ще за життя батька Борис отримав наділ - Ростов. Управляючи своїм князівством, він виявив мудрість, дбаючи понад усе про зміцнення Православної віри й утвердження благочестивого способу життя. Молодий князь був відважним, хоробрим воїном. Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир покликав Бориса до Києва і направив його з військом до печенігів.
Після смерті князя Володимира старший син Святополк проголосив себе великим князем Київським. Борис, повертаючись із походу, дуже засумував, дізнавшись про смерть батька. Дружина вмовляла його піти в Київ і зайняти великокняжий престол, але він, не бажаючи міжусобиці, розпустив своє військо: "Не відніму руки своєї на брата свого, ще й старшого за мене, якого я маю вважати за батька".
Але підступний і честолюбний Святополк не повірив щирості Бориса. Намагаючись захистити себе від можливого суперництва з братом, якого підтримував народ та військо, він підіслав до нього вбивць. Знаючи про наміри Святополка, Борис не став переховуватися і, як перші мученики-християни, з готовністю, в молитвах до Бога зустрів смерть. Його вірний слуга Георгій Угрин кинувся, щоб захистити свого господаря, та його зразу ж було вбито. Як колись пролилась перша невинна кров Авеля від руки брата Каїна, так і 24 липня (6 серпня за новим стилем) 1015 року в хрещеній Русі перші краплі крові Бориса від руки окаянного брата Святополка зросили землю.
Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно перевезли до Вишгорода в храм святого Василя Великого. Після цього Свято-полк так само віроломно умертвив Гліба. Його було вбито неподалік від Смоленська на річці Смядені.
У чому ж подвиг святих благовірних князів Бориса та Гліба? Який сенс у тому, щоб так без спротиву загинути від рук убивці?
Життя святих страстотерпців стало символом основної християнської доброчинності - любові. Святі брати зробили те, що було ще новим і незрозумілим для язичницької Русі, звиклої до кровної помсти, - вони показали, що на зло не можна відповідати злом, навіть під загрозою смерті. Святі Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху, яке є основою духовного життя людини.
Військо Святополка, якого за підступне братовбивство прозвали окаянним, було повністю розгромлене князем Ярославом Мудрим. Сам Святополк утік у Польщу, там закінчив свої дні в безумстві.
"3 того часу, - пише літописець, - стихла на Русі ворожнеча". Кров, пролита святими братами, стала тим благодатним зерном, яке укріпило єдність Русі. Благовірні князі-страстотерпці не лише прославлені від Бога даром зцілення, але вони особливі покровителі нашої землі.
Ті, хто вважає, що мученики і праведники минулого занадто далекі від нас, що це лише такий собі поетичний образ, не тільки глибоко помиляються, а й обмежують себе духовно, позбавляючи себе покровительства святих угодників.
Дуже радісним є той факт, що престольне свято храму святих страстотерпців Бориса і Гліба є ще й Днем Вишгорода. По милості Божій через розум людей Господь змушує всіх нас повернутися до своїх витоків.
Тому всі ми заради Православної віри, Церкви, Святої Русі маємо звертати свої молитви до святих Бориса та Гліба, щоб Господь дарував нам сил і терпіння для збереження духовної єдності.
Дмитро Денисенко, протоієрей храму свв. Бориса і Гліба, Світлана Реброва, викладач недільної школи
