Головний біль білоцерківських лікарів
Усім добре відомий вислів про те, що багаті теж плачуть, можу доповнити ще одним власним банальним спостереженням - у лікарів теж є проблеми. У них теж болять зуби, запалюється печінка, буває виразка шлунку. Але невміння себе лікувати не означає уміння ставити собі діагноз. Іноді він буває доволі жорстким. Проте у даній статті - мова не про хронічні хвороби лікарів. Мова про захворювання, яке вони інакше як виразка влади, ускладнена кретинізмом та нещадністю до городян, назвати не можуть.
Наша газета з номера в номер розповідає небайдужим городянам про те, як міська влада розпоряджається комунальною власністю міста, куди йдуть гроші, отримані від продажу будівель, землі, її оренди. І як свідчать факти, йдуть вони виключно у кишеню тих депутатів та представників влади, які проштовхують рішення про продаж землі чи майна за копійки. Зберігаючи статки покупців комунальної власності, вони збіднюють міський бюджет на мільйони, за рахунок яких можна було б зробити ремонт у дитячій поліклініці, придбати для неї ж рентгенобладнання, вилікувати зуби літнім людям та допомогти їм з протезуванням.
Олександр Олійник, голова Білоцерківської міської організації Партіі регіонів:
- Міська стоматологічна госпрозрахункова поліклініка, розташована на бульварі Перемоги, - явище у своєму роді унікальне, адже створена вона була в роки, коли офіційно платна медицина була явищем рідкісним і незрозумілим. З 1987 року успішно функціонує цей заклад у місті, здійснюючи усі види лікування та протезування зубів. І якість їх не поступається послугам кращих приватних стоматологічних кабінетів. Лікарі, медсестри вищої категорії, зубні техніки у дві зміни надають невідкладну допомогу в лікуванні і протезуванні зубів населенню міста і району - загалом до 20 тис. пацієнтів на рік. Зазвичай відсоток малозабезпечених пацієнтів, за яких мало б думати місто чи держава, у поліклініках є досить високим. Придумані для них і пільги. Але чи діють вони?
Більшість із них у нинішніх умовах залишається тільки рядками на папері, нехай і скріпленими підписами найвищих посадових осіб держави. Та й узагалі, незрозумілостей у стосунках між пільговими категоріями громадян і державою накопичилося чимало. Наприклад, тривалий час не могли віднайти кошти для того, щоб виготовити посвідчення «Почесний донор України». А поки готували форму, особам, яких відзначали цим почесним званням, вручали навіть не бланк, а скріплений печаткою звичайнісінький папірець без фотографії власника.
Нині посвідчення почесних донорів нарешті виглядають як справжні документи, але головна проблема в тому, що всі пільги донорів виконуються... тільки на папері. Такі точно «паперові» пільги стосуються і решти громадян...
Закон каже: почесний донор України у випадку необхідності може придбати ліки за половину вартості та безкоштовно поставити зубні протези. Але з цими пільгами також проблема. Лікарі стверджують, що у місті з позаминулого року черга на безоплатне протезування зубів просувається вкрай повільно, знову ж таки, через відсутність необхідних компенсаційних коштів. До стоматполіклінік міста щотижня звертаються 15-20 чоловік пільговиків із заявками на безкоштовні послуги, прикрашеними резолюціями міського голови «Прошу задовольнити по можливості...» Та ця резолюція не варта навіть ціни паперу, на якому її написано, оскільки не підкріплена фінансово.
Стару довгу пісню про «немає грошей» ми чули неодноразово. Дійсно, в державі грошей немає. Вірніше, ті, що були, - розкрадені. Мало того, українці, завдячуючи хитророзумним рішенням п. Тимошенко, ще й винні усьому світові - кожний (як підрахували експерти), від немовляти до немічного пенсіонера - по 2 тис. дол.
Тож у міської влади «відмазка» є - не дає держава грошей.
Проте вихід є. Бракує совісті, на жаль.
Вихід можна було б знайти, як це роблять у тих містах, де при владі люди небайдужі і відповідальні. Але, правду кажучи, завдяки засиллю по містах і селах БЮТу, таких територій, де все «схвачено, за все заплачено» дедалі більшає... Ось уже 4 роки як до них приєдналася і Біла Церква.
Сьогодні у місті на обліку знаходиться 95 тис. 923 громадян, які мають право на пільги. Це учасники бойових дій, війни, інваліди війни 1,2 груп, ліквідатори трьох категорій, ветерани праці, пенсіонери, діти-потерпілі від наслідків аварії на ЧАЕС. Всі вони - законні пільговики - держава сама надала їм пільги на безоплатні послуги, оцінивши їх життя за заслугами. А от виконувати нагляд за наказами доручила вам, шановні місцеві депутати... Але як ви виконуєте їх, - то вже зовсім інша річ... Кожного року кількість безкоштовно обслуговуваних зменшується: якщо у 2007 році людей, які отримали послуги, було 729 чоловік, то у 2009 році їхня кількість зменшилася до 344 чоловік. Незважаючи на стрімкий ріст цін на матеріали та послуги, з казни міського бюджету було виділено всього лише 222 тис. грн., яких і вистачило лише на три сотні чоловік. А що ж робити ще 95 тис.579?
18 лютого 2009 року на 43 сесії міської ради 5 скликання фракцією БЮТ було надано дозвіл на приватизацію 7 об'єктів комунальної власності. Поштовхом до цього рішення став лист-клопотання за № 12-1-24/117 від 21.01.2009 р. за підписом начальника управління комунальної власності та протокол № 2 від 16 січня 2009 р. голови постійної комісії з питань розвитку підприємництва, побутового та торгівельного обслуговування населення депутата пана Івана Кошеля. Об'єкти, виставлені на продаж, розташовані по вул. Леваневського,55, Олеся Гончара, 6, Гоголя,42/17, Банкова, 11, Таращанська, 155, Гайок,4, Гординського 68/8. Проте зверніть увагу на останній об'єкт. Цей двоповерховий будинок в центрі міста сьогодні належить новому власнику - Михайлу Поплавському, відомому співучому ректорові інституту свого ж імені, який за сумісництвом є ще й кращим другом білоцерківського міського голови В. Савчука. І цей не абиякий зв'язок дав йому шанс майже за безцінь отримати споруду в центрі міста. Нежитлова двоповерхова будівля загальною площею 638,6 кв.м. була продана за ціною всього лише 1 млн.543 тис.грн, у той час як ринкова вартість споруди сягала 4 млн. грн. Різниця, як бачите, вражаюча... Так, за допомогою влади і БЮТівських депутатів місто збідніло на 3 млн. грн., які можна було б направити, приміром, на протезування і лікування зубів пільговикам.
Депутатському корпусу фракції БЮТ у міській раді дуже подобається процес продажу комунального майна, а особливо грошовий результат, який кожної сесії збагачує їх на десятки тисяч гривень. Дійшло вже до того, що вони не соромляться прилюдно признаватися в лицемірстві і крадіжках. Один з депутатів цієї фракції в кулуарах міськвиконкому якось голосно заявив: „Мама там наверху краде, то чому ж я не можу подбати про себе?". Під „мамою" пан депутат мав на увазі свою безпосередню очільницю - п. прем'єрку.
Тому не дивно, що сьогодні у місті безлад - дороги навіть коментувати не хочу - їхній стан, порядок на них ви бачите кожного дня на власні очі. Так само працює усе, до чого торкається волохата лапа міської влади. Ніхто не говорить про жахливий стан, в якому знаходиться труба, що іде від приватної ТЕЦ шинного заводу до масиву Леваневського, на заміну якої потрібно 50-60 млн.грн. Не говорить з влади ніхто. Проте, при такому менеджменті не за горами той час, коли про неї узнає вся Україна.
З першого дня приходу до влади депутати фракції БЮТ обіцяли білоцерківській громаді, що їхні дії будуть чесними, прозорими, а самі вони - відповідальними; що будь-які рішення, які стосуються забезпечення життєдіяльності міста, прийматимуться лише після вивчення думки широких мас населення. Вони переконували: вирішення проблем людини повинно залежати не від волі чиновника чи депутата, а навпаки - перебування чиновника на посаді залежатиме від того, як швидко і якісно він вирішує проблеми людей.
Що отримали насправді? Ви відчули на собі позитивні зміни? Чи може вам легше стало взяти у чиновника довідку? Чи приватизувати квартиру? Чи довести абсурдність введення абонплати?
Мені можуть дорікнути: критикувати - не робити. Дійсно. Робити важко. Єдине, що не потребує багатьох зусиль - колективний дерибан власності громади.
А робота дійсно передбачається важка. І якщо не вистачає свого розуму і досвіду, варто було з звернутися до сусідів, у яких все до ладу. Наприклад, до Ніжина...
Керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування», міська рада кілька років тому розпочала реформування галузі охорони здоров'я (зокрема, запровадження засад сімейної медицини). За три останні роки у найвіддаленіших мікрорайонах Ніжина за новою моделлю успішно запрацювали п'ять амбулаторій. Зміни в медицині, поступова її реорганізація на відміну від інших районів області тут проходять практично «безкровно» й безболісно.
Попри всі негаразди у Ніжині не було закрито жодного лікувального закладу і не звільнено жодного медичного працівника. Окрім того, було здано новий житловий будинок, в якому отримала квартири 21 лікарська родина. Ця будівля через брак коштів ще з часів Радянського Союзу залишалася довгобудом. І люди вже втратили надію мати колись власне житло. Та все ж новосілля справили.
Відкрив двері Ніжинський пологовий будинок.
Капітально відремонтовано і реконструйовано неврологічне відділення центральної міської лікарні. Дитячу поліклініку переведено в нове приміщення, яке теж попередньо відремонтували та оснастили необхідними меблями й медичною апаратурою. Тут запрацювали нові кабінети: фізіотерапевтичний, лікувальної фізкультури, масажу. У кожному відділенні ЦМЛ функціонують палати для інвалідів війни, схожі на комфортабельні готельні номери.
А досвід запровадження й розвитку інституту сімейного лікаря на муніципальному рівні торік вивчали керівники лікувальних закладів області!
То чому ж у Ніжині влада працює, а у Білій Церкві ні? Чому там медицина розвивається, а у нас ні? Тому що адміністрація міста зацікавлена у її розвитку. Вона дбає про те, щоб городяни жили довго, щоб медичні працівники, маючи роботу, не виїжджали до Києва...
І першим кроком на шляху реформування медичної галузі Ніжина став глибокий аналіз стану захворюваності населення. Керівництву міста це допомогло зрозуміти, якої саме медичної допомоги потребують ніжинці. Влада уважно й ретельно вивчала це питання, знайомилися з досвідом інших міст, прислухалися до думки громади (міськрада практикує проведення днів мікрорайонів, під час яких вивчає ключові питання). Однією з нагальних проблем і було наближення медичної допомоги до пацієнтів, надання її за місцем проживання.
Біла Церква більша за Ніжин. Майже 20% наших мешканців - пенсіонери та громадяни похилого віку, 19% - діти. Непросто дістатися з околиці за 7-10 км до центральної поліклініки інвалідові чи матері з немовлям та ще й висидіти годину-другу в черзі до лікаря. Про яку належну медичну допомогу можна говорити? Тож виникає слушне запитання: чому б міській владі, як перший крок, не намітити перспективний план поступового переходу первинної ланки до засад сімейної медицини?
Знову скажуть, що грошей немає? Не вірте. Гроші є. Просто дехто продовжує складати їх виключно у свою кишеню. А місто... Місто почекає, якщо вціліє...
